Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [799]
Пошук
Наше опитування
За кого хотіли б голосувати на виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 33
Друзі сайту
[13.07.2017][Мої статті]
16 октября 1941 года – секретный день советской истории (0)
[08.10.2016][Мої статті]
Екогромада випустила в Дніпро рибу (0)
[30.09.2016][Мої статті]
Стан головної річки України. (0)
[29.09.2016][Мої статті]
«ЕкоГромада» на сторожі довкілля – Валентин Рак (0)
[26.08.2016][Мої статті]
"Цой жив!". І не лише в зоні АТО... (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Галюня з Центральної Африки
Галюня з Центральної Африки

Галюня з Центральної АфрикиЗ Галюнею ми не бачилися років з двісті. Може, більше. Востаннє зустрічалися після університету. Коли вона приїхала з своєї Одещи­ни на якийсь семінар. Була у потертому костюмі, але намагалася показати, як у неї все добре.

І ось нова зустріч. Галюню не впізнати — модняцька сукня, якесь діамантове кольє, сумочка з крокодила... А де зустрілися? Не повірете! На Мальті! Благословенній Мальті. В Ла-Валетті.

Отам, знаєте, в першому на острові скверику, біля резиденції прем'єр-міністра.

Хвилин п'ять ми ошелешено стояли, не вірячи власним очам.

- Галюня! Це ти?

- Я! А це справді ти?

- Ну а хто?

- А що ти тут робиш?

— Відпочиваю. — відчувши деяку впевненість, відповів я. — А ти?

— Я теж...

Отак, змістовно бесідуючи, ми блука­ли вузенькими вулицями столиці, поки їй це не набридло. Вона вивела мене до парламенту, підвела до новенького "Мерседеса", відкрила дверцята, запро­сила сідати.

— Поїдемо, поговоримо.

Я не заперечував. Чесно кажучи, ця історія починала мені подобатися. Середземне море. Мальта. Галюня. Синій "Мерседес".

Тим часом машина мчала гарними мальтійськими дорогами кудись в глиб острова. Галюня врубила музику, ввімкнула кондиціонер і мовчала. А я з цікавістю озирався навкруги, жадібно ловлячи прекрасні пейзажі — пагорби, розділені на клаптики городів, велетенські кактуси, мініатюрні містечка.

Хвилин за двадцять приїхали до древньої столиці Мальти - Мдіну. Вона вправно приткнула машину до узбіччя, і ми пішли через вузенький міст повз величезні замки місцевої знаті, вздовж кріпосної стіни, звідки відкривається прекрасний вид на море. Звернули – і опинилися біля приємного триповерхового будиночка.

Вона звичним рухом дістала ключ, відімкнула височенні двері, жестом запросивши мене ввійти.

Я зайшов, зберігаючи замислену мов­чанку. Власне, говорити поки що було ні про що. Я приготувався до зустрічі з її чоловіком, якимось шейхом або німцем.

— Проходь, - гостинно показала Галеня на інші двері, мабуть, з червоного дерева. Зайшов, сів у якесь розкішне крісло. Огледівся. Нормальна кімната. Стеля п'ятиметрової висоти. Кришталева люстра. Вузькі вікна. Старовинні, ма­буть, королівські меблі. Килими, картини.

Нечутно впорхнула служниця.

— Плиз! - подала каву з тістечками.
За хвилину з'явилась Галюня. Вже переодяглася, була в просторому платті без прикрас. Волосся розпустила.

Галюня не хапала зірок з неба. Батьки – прості колгоспники. Брат завжди десь мотав по БАМу. Дівча багато читало, в якомусь там класі почала писати до районної газети. Закінчила школу, всту­пила до університету. Вчилася рівно, на стипендію. Іноді друкувалася в республі­канських газетах. Жила в гуртожитку. Мала велике, але невдале кохання. Заміж в університеті так і не вийшла. Взяла направлення до тієї ж районки, звідки починала, от і все, що знав.

І от зустріч на Мальті. Мдіна. Триповерховий будиночок. Служниця Мері. Оце Галюня!

А вона сидінь навпроти і посміхається,

- Що пити будеш?

- Чим пригостиш.

Знову з'явилася Мері, тягнучи візок, з батареєю пляшок. Я почав нервувати, шукаючи якийсь логічний шлях, яким випускниця факультету журналістики, потім кореспондент забутої богом районної газети в провінції, пройшла до явно недешевого будиночка на Мальті. Але логіка не спрацьовувала. Мабуть я був дуже тверезий.

Роздивившись етикетки, я знайшов якесь, видно, дуже дороге бренді, налив і залпом випив.

- Ну, а тепер розказуй!

- Про що? - весело спитала вона. –Не вірю, що ти на Мальті. Невже розбагатів? Як там країна, Київ? Наші? Скучила вже за всім. Два роки не була дома.

- Київ стоїть, — обережно почав я, - Перебудова закінчилася, тепер ми самостійна держава. Народ пішов у бізнес. Навіть я. Тепер можу відпочивати, плаваючи по Середземному морю. Оце і все. Тепер ти.

Галюня дістала довгі дамські сигарет, запалила. І почала свою розповідь. У житті їй мало що світило. І вона рано це зрозуміла. Звичайно, у юності їй повезло - захопилася журналістикою, потрапила на престижний факультет. З ходу мало не вискочила заміж за елітного київського хлопчика Вовочку. Я пам'ятаю той неймовірний роман на другому курсі. Вона - дівчинка з села, в старенькому пальто, він — пещений франтик в імпортних кожушках. Мама Вовочки була якоюсь там номенклатурною фігурою, і він прекрасно знав свої перспективи і можливості. Між ними виникло кохан­ня.

Фінал кохання був традиційним. Га­люня завагітніла і попросилася заміж. Вовочка був "за", його мамочка "проти". Юний Ромео тримався два місяці. Але після того, як з студентів зняли бронь і йому засвітила служба в совдепівських збройних силах, а мамуля тактично на­тякнула про вибір між святим конституційним обов'язком, і одруженням, вибрав свободу. Від армії і від Галюні.

На третьому місяці Галюня зробила аборт, впавши у глибоку депресію.

А восени журналістів розкидали по нових гуртожитках. Галюні дісталася гарненьку кімнатка двійка. Все було б добре, аби не сусіди по блоку — двоє чорнющих негрів звідкись з Центральної Африки. Вірніше, один негр — Джуліус Манілі, бо його дружок, вселившись до гуртожитку зняв десь у місті дівчинку з квартирою. У той же час Галюніна сусідка Дуська, палко закохалася і теж здиміла у напрямку комфортної житлплощі. Галюня залишилася одна в блоці з мовчаз­ним, дуже добре вихованим негром Джуліусом. Блокові гуртожитки - то дуже хитра штука. Маленький коридорчик об'єднує дві або три кімнати та туалет. Мешканці блоку, як правило, живуть у дуже тісному контакті.

Галюня і Джуліус після кількох прохолодно-нейтральних тижнів поти­хеньку почали вітатися, перекидатися незначними фразами.

Як не дивно, дівчина відчула симпатію до цього височенного, худющого, розумного негра, іноді вони разом пили чай. Одного разу вона випрала його сорочку. Він страшенно знітився. Запропонував їй п'ять доларів. Вона гнівно відмовилась. Наступного дня він подарував їй дорогі французькі парфуми. Віднікуючись, вона все ж взяла і з почут­тям вдячності випрала всі його сорочки. Джуліус збентежився і купив їй пальто. Розкішне драпове пальто. Вона не вірила власним очам. Скільки років збирала гроші на ту обновку, а тут ось так, просто, за пару випраних сорочок... На той час Галюня сильно бідувала - сесію склала поганенько, стипендію не дали. Жила мізерними гонорарами та випадко­вим заробітком. Тож не знала, як і віддячити. З того часу у них почалася красива Дружба. Вона допомагала йому вчити мову, робити переклади, іноді прала та готувала їжу. Джуліус вдосконалив її англійську, яку знав, вчив французької.

Непомітно вони покохали одне одно­го. Так і прожили три роки. Джуліус закінчував університет в один рік з Галюнею. Пропонував офіційно одружитися і поїхати до Африки. Вона вирішила зали­шитися.

Рік від нього не було жодного листа. Галюня вже й почала забувати, працюючи в рідному райцентрі. Коли одного морозного дня, він несподівано виник на порозі її кабінету.

Наступного дня вона взяла відпустку за свій рахунок, і з ним виїхала до Києва. Через три дні повернулася, розрахувалася в редакції .Владнала всі справи, стрибнула на нічний поїзд до Києва. Прямо в аеропорт "Бориспіль", де на неї вже чекали квиток і паспорт з відкритою візою. Потім казковий Париж, знову літак, з якого вона вийшла вже в Африці.

За рік розлуки Джуліус встиг зробити блискучу кар'єру, ставши міністром в уряді. Який сформував його старий друг, теж випускник Київського універу, що нині вискочив аж в прем'єр-міністри. Джуліус одружився з пухкенькою до­чкою місцевого політичного кита, збив такий-сякий капітал. Але, як зрозумів, без Галюні, до якої звик і якій безмежно довіряв, не міг. Та ще й на такій високій посаді.

Отож, Галюні, виділили шикарну трикімнатну квартирку в центрі столиці, кабінет з секретаркою (теж з України) і призначили радником міністра.

У дівчини трохи запаморочилася го­лова від таких перемін — раніше далі польських базарів не була. Джуліус дав їй тиждень на акліматизацію. За цей час трохи згадала свій французький, почита­ла місцеві газети, трохи освоїлась в місті. Ситуація прояснилася. Джуліус відпо­відав за зовнішню торгівлю. Координував імпорт бананів, руди, сільгосппродуктів, закупівлі необхідних для його країни товарів. Перш за все зброї. Саме тут і знадобилася йому Галю­ня. СРСР розпався, і Джуліус вирішив ризикнути - взяти партію танків прямо в Києві, минаючи Москву. Коли, за місяць, Галюня вже якось обжилася, навчилася носити дорогі французькі кос­тюми, користуватися факсом і комп'ю­тером, давати доручення секретарці, її включили до складу офіційної делегації, що вилетіла до Києва.

Переговори пройшли успішно. За кілька тижнів після повернення делегації, до берегів Африки підійшли кілька сухогрузів з "сільгоспмашинами на базі танків". Причому обійшовся товар наба­гато дешевше, ніж у Москві. Галюня, яка увійшла в роль, запропонувала вдвічі дорожче продати танки в сусідню країну, де вже кілька років мляво йшла громадянська війна, Джуліус щось там підрахував і погодився.

Сусіди взяли танки втричі дорожче. З їх допомогою за кілька тижнів розбили опозицію і навіть замовили важкі автомобілі на дизельному паливі. Чотири дні, разом зі своєю особистою секретаркою Іриною, згадувала Галюня, як називаються вантажівки і де вони виробляються. Згадали - у Кременчуку.

Так до Африки потрапили КрАЗи.

Потім легкі ракетні установки, радари, автомати Калашникова, снаряди, харківські і дніпропетровські трактори, холодильники...

За допомогою Галюні, Джуліус поста­чав українські товари всьому централь­ноафриканському регіону.

За ті роки Галюня обмотала майже всю Центральну та Південну Африку, Америку, Європу. Що тільки, у кого не купувала, кому і куди не продавала. Звичайно, не за спасибі. На кількох (Джуліус порадив) банківських рахунках в Африці і Європі, зібралася досить приємна сума доларів.

Одного разу, повертаючись з Європи, вона затрималась на Мальті, де і купила цей будинок. В Африці вона давно мала розкішну віллу за містом, квартиру в столиці, кілька автомобілів і навіть лег­кий чотиримісний літачок. Вивчивши ситуацію, вона зрозуміла, що за рік-другий, уряд Джуліуса зметуть і доведеться мотати вудочки.

Це сталося навіть раніше, ніж думало­ся. Опозиція, спираючись на армію, здійснила блискавичний військовий за­колот. Вночі захопили всі важливі об'єкти в столиці, заарештували прем'єр-міністра, лідерів правлячої партії. Джуліус зате­лефонував їй о другій ночі з автомату. Стисло пояснив ситуацію, сказав, що і вона в списках на арешт, наказав терміново зникнути.

Галюня похапцем зібрала коштовності, валюту, такі-сякі харчі, стрибнула в ма­шину і помчала на маленький приватний аеродром, де стояв її літак. Розбудила охоронця, залила повний бак пального, вилетіла! Керувати літаком вона навчи­лась недавно, тож трохи поморочилася, поки злетіла і лягла на курс до столиці тієї країни, куди недавно поставляла танки.

Радіо, в кабіні озвалося голосом путчистів, які повідомляли, що взяли владу, довго і плутано пояснювали, для чого це зробили, а також оголосили спи­сок членів колишнього уряду, що підлягали арешту. Серед знайомих прізвищ був і Джуліус, і вона, Галюня. Але небезпека арешту залишилась поза­ду — літак перетнув кордон. Точніше, Галюня вважала,що перетнув. Дівчина занепокоєно розглядала карту, дивилася на прилади, поки не зрозуміла, що зби­лася з курсу.

Внизу темніли джунглі. Жодного се­лища чи хоча б ріки. Пального залиша­лося обмаль. Галюня невпинно крутила головою, шукаючи місце для посадки. Але нічого підходящого не було. Тільки джунглі. Галюня ввімкнула автопілот, натягла парашут, розсувала по кишеням гроші і коштовності, приладнала до по­ясу торбинку з харчами. Двигун ще працював, хоча стрілка датчика вже навіть не тримтіла. Раптом десь на горизонті зблиснуло електричне світло. Рішуче скерувала літак туди. Двигун зачмихав. Вона гарячково набирала висоту. Вогні

начебто наблизились, але двигун затих. Літак потягло вниз. Галюня, вчепившись

в штурвал, тримала машину.

Пора. Галюня закріпила штурвал, відкрила дверцята і рішуче ступила в провалля. Зверху глухо розкрився парашут. Повільно наближалась земля.

Їй повезло. Купол зачепився за верхівки дерев, і вона, тримаючись за гілля, дотягнулась до стовбура , відчепила парашут, повільно злізла на землю. Так пройшов перший парашутний стрибок в її житті.

Дочекавшись світанку, перекусивши, вона за компасом рушила в напрямку вогнів.

її подорож затяглася на три дні. Ледве жива дійшла до дороги. Якийсь фермер довіз її до селища, де в готелі вона трохи прийшла до тями. Купивши новий одяг, найняла машину - гайнула до столиці.- Зразу в аеропорт - на на­йближчий рейс до Мальти. І от сидить чекає.

— Чого? — не витримав я.

— Повернення до влади. Джуліус телефонував. Зараз в Найробі. Очолює уряд у вигнанні. Готує повернення. Якщо це вдасться, стане прем'єром.

А ти?

— Залишуся радником. Але таємним. Я вже тут, на Мальті, створила кілька офшорних компаній, потихеньку почи­наю поставки в Африку. Можливо, навіть візьмусь за донецькі холодильники та "КрАЗи". Ідуть на ура. Дешеві і надійні.

- Повернутися не хочеш? На Україну.

—Зараз ні. Може, пізніше. - Я ж і досі громадянка СРСР. З паспортом. Треба
заїхати, змінити на український. Хоча у мене ще кілька африканських є...

Я допив бренді, пообідав, почав збиратися, на теплохід. Галюня знову зникла перевдягатися.

До Ла-Валетти ми знову їхали мовч­ки.

—Приїзди, — сказала вже біля тепло­хода. — Місця в мене достатньо, сам
бачив. Поживеш... Нудота тут страшенна. Можеш навіть зараз залишитись...

Я заперечливо похитав головою.

Вона печально посміхнулася.

Коли прощалися, Галюня раптом поцілувала мене в губи, жадібно притиснувшись всім тілом. Відскочила, махнувши рукою, повернулася і швидко пішла до машини.

А я стояв і довго дивився їй вслід, Галюні з Центральної Африки. На Мальті все-таки їй тісно.

Острів Мальта. Середземне море.

1994 р. Віктор Тригуб
Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (08.06.2013)
Переглядів: 235 | Коментарі: 1 | Теги: Галюня з Центральної Африки | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: