Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [799]
Пошук
Наше опитування
За кого хотіли б голосувати на виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 33
Друзі сайту
[13.07.2017][Мої статті]
16 октября 1941 года – секретный день советской истории (0)
[08.10.2016][Мої статті]
Екогромада випустила в Дніпро рибу (0)
[30.09.2016][Мої статті]
Стан головної річки України. (0)
[29.09.2016][Мої статті]
«ЕкоГромада» на сторожі довкілля – Валентин Рак (0)
[26.08.2016][Мої статті]
"Цой жив!". І не лише в зоні АТО... (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

відвідувачів в музеї майже нема

Портрет терориста Гіркіна висів у музеї Міноборони України...

До чергових рефлексій з приводу «музейної творчості» Національного військово-історичного музею Міноборони під орудою директора-реконструктора Таранця спонукала завішена великим банером стіна на Кріпосному провулку.

Власне, єдиною цінністю банеру є сама ідея вшанування бійців української армії, полеглих під час проведення АТО проти російських терористів на Сході. Але те, в які неоковирні шати (з точки зору музейної практики) вбрана ця ідея – не те що залишає бажати кращого, а просто не витримує критики!

Коли після появи громіздких металевих конструкцій на тротуарах, які в Таранця гордо іменуються «вуличною інсталяцією», з’явився цей банер -  складається таке враження, що очільник музею мав на меті відразу вбити двох зайців: ніби «щось музейне» наліпити, щоб усі бачили (мовляв, он він який!), а разом з тим, позакривати великі діри й облуплені стіни Будинку офіцерів.

 Проте перенасичення конструкцій і плакатів-банерів на Кріпосному  провулку на метр квадратний вжезашкалює!  Це навіває думки на кшталт: «люди добрі, ось вам плакати, ходіть, роздивляйтеся, тільки в музей не заходьте!» Ті, хто знають нинішню жалюгідну картину в середині музею, зрозуміють: там переважно голі стіни, велика частина експозицій «геніальним» реконструктором Таранцем розібрана.  А відновлювати їх – то ж така срака-морока, та й, може, вже нема з чого…

Відтак – відвідувачів в музеї майже нема. Ті, хто, можливо б і зайшов до музею, то вже так вдосталь «вдовольняються» «вуличною інсталяцією», що далі й не ризикують. А ті, хто все ж заходять до музею – потім дають собі урочисту клятву- більше ні ногою!  Шановний колективе, читайте, нарешті, що про вас обурені відвідувачі пишуть в блогах і коментарях, ви ж для них працюєте!

Так, от, повернемося до банеру. Хочеться звернути увагу, що  в інформаційному повідомленні на сторінці музею соцмережі ВК, сама ця подія з банером осмислена й описана досить прямолінійно й по-дилетантськи (в жодному разі працівників не можна запідозрити в інтелектуальному підході: для чого взагалі вони його робили, можливо й самі не до кінця зрозуміли). 

Якщо говорити про причину (спонуку) й наслідок, то в музеї виходить все навпаки: не з метою вшанування пам’яті полеглих (ідея), про яку вони взагалі не говорять, зробили банер; а з точки зору логіки Таранця (чи того розумника, що писав) банер зробили, бо багато бійців загинуло. І найголовніше: аби ніхто не засумнівався в масштабах проведеної Таранцем роботи, в першому ж реченні вказали розміри банера – 6,6х 4 м! Ось так!

До речі, якщо звернути увагу на композиційність і методику подання інформації банеру, то верхні ряди фотографій, зважаючи на висоту, не читабельні – слід було залишити, напевно, якусь драбину, або посадити чергового з біноклем…

Ми в жодному разі не хочемо нешанобливо обговорювати трагічні долі кращих синів України, що віддали свої життя за неї, тим більше в контексті такої «особистості», як Таренець – бойовий друг-реконструктор «самого Гіркіна»! Проте абсолютно цинічними є наступні рядки, про які пишуть музейники і які в умовах всього жаху війни не можуть сприйматися нормально: «Пізніше буде виготовлено банер з матеріалами про вояків, які загинули в липні».

Хоча автор цієї писанини мудро зазначив, що «війна – це непередбачувана подія» (Та  вже ж! Це вам не бутафорська «війнушка» Таранця!), хочеться запитати: де вас вчили так висловлюватися? Що це за анонсування «календарів смертей»?! Чи ви не вмієте (в т.ч. й вербально) з повагою ставитися до чиїхось загублених життів?! Такі речі взагалі неприпустимо писати в такому вигляді! Невже працівників музею у вузах не навчили грамотно формулювати свої думки? Напевне, одне з двох: або всі деградували до рівня Таранця, або  там працюють одні «звіздуни»!

Але про що можна говорити, коли нинішній колектив Таранця «забув» рік заснування музею!В повідомленні, розміщеному на офіційному сайті музею - nvimu.com.ua від 18 червня, з приводу повернення гармат до вхідної  групи музею, чомусь написано, що ці гармати, які раніше зберігалися в музеї Київського військового округу, в 1993 році (!) були передані до Центрального музею Збройних Сил України. А це нічого, що на тому ж таки сайті в рубриці «Історія музею» чітко прописаний рік 1995?! Чи для великого ре конструктора Таранця два роки туди-сюди не відіграють великої ролі? Ну, власне, що тут ще скажеш…

Хоча вельми показовою характеристикою цій  всій «непередбачуваній творчості», яка аж ніяк не тягне на серйозну наукову роботу, є той факт, що 12 липня 2014 р. виставка трофейної російської зброї і техніки з території проведення АТО відкрилася чомусь в музеї Великої Вітчизняної війни, а не в Національному військово-історичному музеї! Хоча саме він є головним (тим більше НАЦІОНАЛЬНИМ) музеєм Збройних Сил, які воюють на передовій! Очевидно, музей повністю застиг в якійсь суцільній фантасмагоричній «реконструкції»!  Цікаво, а така ситуаціяні в кого з військових посадовців (тих, хто «не їздить на війну», наприклад, профільного департаменту) не викликає питань? В даній ситуації напрошується  деяке порівняння  з головним «лідером Дамбасу» Ахметовим: коли вся країна скуповує бронежилети та воює – Ринат героїчно бібікає! Таранця ж з його діяльністю порівнюємо лише з бібіканям, що, зрештою, спричиняє лише коливання повітря і не більше, безслідно в ньому зникаючи.

Комітет порятунку музею.

P.S. До недавнього часу скромна фотографія терориста Гіркіна, що нині нищить Донецьк, скромно висіла в експозиції головного музея МОУ. І це не дивно - адже директор і його заступники не лише підтримують дружні стосунки, а й бували у того вбивці дома, про що зараз з гордістю пишуть статті. Пояснюють його поведінку. Ні, не засуджують - пояснюють нашим солдатам поведінку того злочинця...

Чи не час Міністру оборони України особисто звернути увагу на антиукраїнське кубло з головного музею МОУ?

Категорія: Мої статті | Додав: vik (16.07.2014)
Переглядів: 155 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: