Знайшли Дзвін Мазепи «Голуб» вкрадений в Оренбурзі!

Історичні сенсації, що стають геополітичними процесами – звична річ. Головне, аби за те не бралися «професійні» історики. Це арена дипломатів, журналістів і спецслужб. Маємо класичний випадок – Дзвін Мазепи «Голуб». Знайдений у далекому Оренбурзі.

Зрозуміло, реліквію треба повернути законному власнику – Україні! І тут все очевидно!

 У 1941 році, певна кількість унікальних експонатів Чернігівських музеїв була евакуйована саме туди! І не повернулася! Краще б залишилася на місці…

Які там інтриги відбувалися після визволення, вже не встановиш. З досвіду попередніх розслідувань ми знаємо, у таких випадках вирішальним був дефіцит вагонів. Привезли 10 вагонів, повернули 3…

Від цього і треба відштовхуватися.

Гігантський масив українських культурних цінностей НЕЗАКОННО опинився в Росії, нею привласнений і використовується піратськи. А це – злочин!

Тому, просимо Російську Федерацію повернути хоч щось як знак доброї волі.

У цій ситуації дзвін Мазепи «Голуб» - показовий. Ця реліквія не могла просто так опинитися в Оренбурзі. Була евакуйована. Незаконно  залишена в чужій землі сталінськими комісарами. Отримала пошкодження. Не має ніякої історичної цінності для московської церкви, що проголосила Героя України Мазепу зрадником. Пошкоджена.

То поверніть дзвін законному власнику – Україні! Що заважає? Якщо Ви нормальні, розумні, адекватні люди…

Журнал «Музеї України» розпочинає марудний бюрократичний процес залучення державних органів України. Якщо хтось з народних депутатів підтримає – будемо вдячні! Всі все розуміють, але спектакль варто відіграти повністю, врятувавши реліквію від знищення. Хоча б…

Отже, ми починаємо!

Звертаємо увагу мера Глухова Мішеля Терещенка і мера Конотопа Артема Семеніхіна. Чекаємо реакцію Чернігівських музеїв...

Міністру закордонних справ України Клімкіну П.А.

Шановний пане Міністре!

Журнал «Музеї України» засвідчує свою повагу і привертає Вашу увагу до повернення культурних цінностей України з Росії.

В Оренбурзі знайдено унікальну реліквію – дзвін Івана Мазепи «Голуб». Його було евакуйовано у 1941 році з музею в Чернігові. З якихось причин, повернути не змогли…

Україна втратила важливу частку історії, яку варто відновити!

Просимо Вас особисто, дати доручення дипломатам України в РФ виїхати в Оренбург, переконатися у наявності дзвона Мазепи, перефотографувати його і спробувати відновити документальну історію доставки експонату Музейного фонду України в ті далекі краї.

Якщо версія евакуації у 1941 році підтвердиться, Україна має законне право ВИМАГАТИ повернення цієї частини нашого культурного надбання.

Розуміючи ситуацію у сучасній Росії, ми можемо привернути суспільну увагу і врятувати реліквію від знищення… Хоча б це…

Сподіваємося на професіоналізм і розуміння дипломатів України у цьому делікатному питанні!

Змушені вимагати публічної відповіді, аби не надсилати до МЗС запитів з Верховної Ради України!

Дзвін Мазепи треба повернути!

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Підбірка публікацій:

То есть таких старых колоколов тут просто

не могло быть! Откуда они? Для начала Аркадий

Тарасов сфотографировал надписи на колоколах и

стал их изучать. На одном из колоколов молодой

ученый обнаружил надпись, что колокол изготов

-

лен Карпом Балашевичем.

Справка: Мастер Карп Балашевич принадлежал

к известной на Украине Глуховской людвисарской

школе. Имел в городе Глухове собственный двор, ра

-

ботал на военную артиллерию. Он перенял мастер

-

ство от отца – Иосифа Балашевича. Наиболее извест

-

ным трудом отца является щедро орнаментированная

пушка с гербом и инициалами гадячского полковни

-

ка Михаила Бороховича, которую забрали в Эрмитаж.

Известно несколько мастерских произведений

самого Карпа Балашевича, разбросанных по всему

миру: фрагмент крупнокалиберной пушки Батурина,

сплошь украшенный чеканным растительным орна

-

ментом с точками среди полос (в центре – роскошный

литой картуш и та же подпись: «Карпъ Иосифович

Делатель»); пищаль 1697 года для города Конотопа с

подписью: «за счастливого регимента ясно велможной

милости пана Ивана Мазепы гетмана...»; мортира ве

-

сом в 50 пудов; большая, роскошно украшенная, в гу

-

стой растительной рамке с титулами Петра I и гетма

-

на Мазепы пушка из коллекции трофеев Московского

Кремля.

Но самое известное творение Балашевича – ко

-

локол «Голубь» (укр. Мазепин дзвін), отлитый в 1699

году по заказу гетмана Мазепы для Батуринской

Воскресенской церкви. Эта церковь находилась на

Гончаровке, рядом с резиденцией гетмана, и была при

-

дворной. На колоколе был отлит документально да

-

тированный портрет Мазепы конца XVII века. По

мнению исследователя Бориса Пилипенко, колокол

работы Карпа Балашевича являлся «выдающимся па

-

мятником украинского литейного дела».

Аркадий Тарасов предположил, что колокол, ко

-

торый он обнаружил на колокольне Никольского

кафедрального собора в Оренбурге, тоже отлит

Карпом Балашевичем и имеет значительную исто

-

рическую ценность, поскольку тот самый знамени

-

тый колокол «Голубь» уже 70 лет считается безвоз

-

вратно утерянным. Но ни служащие Оренбургской

епархии, ни местные краеведы ничего про историю

своего колокола не знали.

Справка:

В 1708 году гетманская столица

была разрушена московскими войсками. Колокол

был перевезен в Домницкий Рождественско-

Богородицкий монастырь на Черниговщине.

«Думницкая обитель» на реке Думнице упоминает

-

ся в «универсалах» Мазепы с 16 мая 1699 по 5 июня

1700 года. Гетман был щедрым жертвователем этого

монастыря и основателем его соборной церкви. В кон

-

це XVIII века Домницкий монастырь нашел себе но

-

вых благодетелей в лице князя Александра Безбородко

и его брата графа Ильи Безбородко, которые отстрои

-

ли старый Мазепин монастырь, украсили его новыми

каменными церквями, колокольней и другими здани

-

ями и обеспечили соответствующим капиталом. На

колокольне Домницкого монастыря и сохранился ко

-

локол Мазепы. Когда и как он попал туда – неизвестно.

В 1927 году колокол нашел в Домницком мона

-

стыре черниговский этнограф Б.К. Пилипенко. Тогда

же колокол был перевезен в Черниговский историче

-

ский музей, где он находился до начала Второй миро

-

вой войны. Пилипенко сфотографировал колокол и в

1929 году сделал о нем доклад в Исторической секции

Всеукраинской академии наук в Киеве на заседании

Комиссии истории казачества и казацких времен.

В описании колокола говорится: «По круглова

-

тому верхнему краю корпуса – полоса рельефного

стилизированного растительно-цветочного орна

-

мента в отдельных суженных к верху мотивах. Под

ним среди трех двойных рельефных черт – надпись

„рок АХЧШ“ (1699). Под надписью – широкая поло

-

са густого роскошного акантового рельефного мо

-

тива. Ниже – рельефный ряд ангельских головок с

крыльями, связанными в одну орнаментную зубча

-

тую полосу. На середине корпуса – выпуклые изо

-

бражения птицы со сложенными крыльями и над

-

писью „голубъ“. С противоположной стороны в

роскошном барочном картуше – надпись в три ряда:

„Карпъ Иосифович Делатель“. Между изображением

птицы и надписью в картуше на всю ширину корпу

-

са колокола, врезаясь в полосу из ангелов, – рельеф

-

ный образ Воскресения. Симметрично к нему с про

-

тивоположной стороны, также нарушая зубчатую

полосу ангелов, – большой рельефный герб в виде

перевернутой буквы с т.н. вилчастым завершением

и короткой поперечной чертой. Со сторон верти

-

кальной черты – полумесяц и шестиугольная звезда.

Вокруг – буквы: І. С. М. Г. В. Е. Ц. П. В. З. Герб – нафестонированном щите, окруженном роскошным

барочным картушем со шлемом и перьями. Рядом с

гербом с правой стороны – фигура во весь рост, оде

-

тая в жупан, длинный плащ, в широкой шапке, с са

-

блей на боку. Левая рука опирается на бедро, пра-

вая – держит булаву».

С тех пор колокол «Голубь» считался утерянным.

Но когда Аркадий Тарасов 27 июня 2015 года снова

поднялся на колокольню Никольского кафедраль

-

ного собора и стал повторно осматривать колокол

со всех сторон, в том числе и там, где не мог этого

сделать два месяца назад, то нашел на нем и выпу

-

клое изображение птицы со сложенными крыльями

и надписью «голубъ», и герб с правой стороны, и фи

-

гуру во весь рост, одетую в жупан, с саблей на боку.

То есть изображение гетмана Ивана Мазепы...

Выходит, что у нас в Оренбурге уже около 70 лет

находится колокол Мазепы, но никто об этом не до

-

гадывался. (Сейчас он не звонит – трещина.)

Как знаменитый колокол попал в Оренбург,

никто точно не знает. Известно, что в 1945 году

Эвакобанк выделил вновь открытому приходу два

колокола. В том же году было отпущено три коло

-

кола Никольской церкви из Росснабсбыта

(ред.:

Государственный архив Оренбургской области, фонд

617, опись 1, дело 29)

. Возможно, тогда и привезли в

Оренбург откуда-то два старых колокола, одним из

которых оказался «Голубь»...

Так что «Голубь» нашелся и обретен вновь. Это

памятник истории и культуры. И хорошо, что

он принадлежит законному владельцу – Русской

Православной Церкви!

Как известно, историческая фигура гетма

-

на Мазепы неоднозначно оценивается в истории

России и современной «самостийной» Украины. Для

России он предатель, а для Украины – великий наци

-

ональный герой.

Справка:

Иван Степанович Мазепа, или Мазепа-

Калединский, родился 20 марта 1639 года в селе

Мазепинцы под Белой Церковью, ныне Киевская

область. С 1687 года гетман Войска Запорожского

левого берега Днепра, а с 1704 года, после объеди

-

нения Левобережной и Правобережной Украины, –

Войска Запорожского обеих сторон Днепра (Гетман

и Кавалер Царского Пресветлого Величества войска

Запорожского) (1687-1708). Второй в российской

истории кавалер ордена Андрея Первозванного

(«славного чина святого апостола Андрея кава

-

лер») с 1700 года. Князь Священной Римской импе

-

рии с 1 сентября 1707 года. Длительное время был

одним из ближайших сподвижников русского царя

Петра I и много сделал для экономического подъе

-

ма Левобережной Украины. За воинские заслуги ко

-

ролем Речи Посполитой Августом Сильным награж

-

ден польским орденом Белого орла.

В 1708 году тайно перешел на сторону противника

Российского государства в Северной войне – швед

-

ского короля Карла XII, почти за год до его разгрома

русской армией. За измену присяге предан граждан

-

ской казни с лишением титулов и наград, которые он

получил от царя. В 1709 году Петр I приказал изго

-

товить в единственном экземпляре Орден Иуды, ко

-

торым наградили Мазепу за предательство русского

царя. Русская Православная Церковь предала Ивана

Мазепу анафеме. После поражения Карла XII под

Полтавой (1709) он бежал в Османскую империю и

умер 22 сентября 1709 года в городе Бендеры.

Михаил Невлер, журналист, г. Оренбург,

Фото Вадима Андреева

Фигуры голубя и гетмана с булавой доказывают, что найден именно утерянный колокол «Голубь»

«Ведомости Оренбургской митрополии» • No 9 (199) 2015

Влітку цього року кандидат історичних наук, старший викладач історичного факультету Московського університету Аркадій Тарасов виявив на дзвіниці Микільського кафедрального собору міста Оренбург давно зниклий дзвін “Голуб”, відлитий у 1699 році на замовлення Івана Мазепи для Воскресенської церкви Батурина. Виготовив пам’ятку відомий майстер з Глухова Карп Балашевич.Дзвін отримав свою назву через рельєфне зображення голуба зі складеними крилами. Крім птаха виріб прикрасили зображенням людини з булавою (можливо, умовний портрет самого Мазепи), сюжетом Воскресіння Христового та різноманітними орнаментами, включаючи поясок ангельських голівок. Тут же у пишному бароковому картуші містився герб в оточенні абревіатури І.С.М.Г.В.Е.Ц.П.В.З. (Іоанн Степанович Мазепа, Гетман Войска Его Царского Пресветлого Величества Запорожского).

У 1708 році гетьманська столиця була зруйнована московським військом, а дзвін потрапив у Домницький Різдво-Богородицький монастир на Чернігівщині, де й загубився серед інших дзвонів. Повторне відкриття “Голуба” сталося 1927 року завдяки чернігівському етнографу Борису Пилипенку. Науковець зробив детальний опис знахідки і доповів про це на одному з засідань Історичної секції ВУАН у Києві 1929 року.

На хвилі інтересу дзвін був перевезений у Чернігівський історичний музей, де й експонувався у вестибюлі музейного будинку до початку Другої світової війни. Олександр Оглоблин, який бачив дзвін у Чернігові 1930 року, присвячує йому окремий підрозділ своєї монографії “Гетьман Іван Мазепа та його доба” (Нью-Йорк-Париж-Торонто, 1960; Записки НТШ, том 170). “Чи пережив він чернігівську воєнну руїну 1941 р. — нам невідомо”, з сумом відзначає Оглоблин і робить єдине, що в змозі – публікує фото пам’ятки, отримане колись від Пилипенка: “Годі й казати, що це, хоч трохи деформоване часом, а може, й щербинами долі, виображення дає нам автентичний, документально датований портрет Мазепи наприкінці XVII ст., на межі двох періодів його державно-політичної та культурної діяльности”.

Повернення теми “Мазепиного дзвону” в українську історіографію сталося ще кілька років тому, коли чернігівський історик Олександр Коваленко опублікував у журналі “Пам’ятки України” (№ 3, 2008) невидану статтю репресованого Бориса Пилипенка “Видатна пам’ятка вкраїнського людвісарства (Мазепин дзвін)”. Рукописний оригінал тексту зберігається в Інституті рукопису НБУВ (ф. Х., спр. 17954).

І от, нарешті, сенсація з Оренбурга…

Два дзвони кінця XVII століття Аркадій Тарасов виявив на дзвіниці Микільського собору ще у травні цього року, однак детально оглянути їх не зміг. Ні служителі Оренбурзької єпархії РПЦ, ні місцеві краєзнавці нічого про походження виробів не знали. Відомо лиш, що у 1945 році нововідкритому після кількалітньої перерви приходу якихось два дзвони виділив Евакобанк, а ще три – Росснабзбит. Звідки вони їх взяли – невідомо досі.

За два місяці дослідник повторно оглянув один з дзвонів, зокрема з того боку, куди не міг дістатися раніше. Описані Пилипенком зображення та тексти повністю співпали і сумнівів більше не лишалося: батуринський дзвін знайшовся!

Про подальшу долю раритету поки щось говорити важко. Нині дзвін не використовується, бо втратив язик і має тріщину.

За матеріалом http://www.hist.msu.ru